Бути людиною – це перш за все. Бути Людиною з великої букви – так вирішили наші випускники Мордик Дмитро, Снитюк Сергій, Дадаян Давид. І пішли воювати в зону АТО. І рішення було не випадковим. Адже вони навчалися у Колківському ВПУ –навчальному закладі, де національно-патріотичному вихованню приділяється першочергова увага. Це і конкурси патріотичної пісні і строю, і козацькі забави і робота в проектах «Пам’ятаємо минуле».
Ні в яке порівняння з чіткими, насиченими розміреним ритмом життя в училищі не йшли зненацькі вибухи, автоматні черги, постійні очікування диверсійних вилазок найманців-запроданців. Але було головне – розуміння, що ти захищаєш своє найдорожче – свою Батьківщину.
Тихий та спокійний в училищі Дадаян Давид, цілеспрямований та наполегливий Снитюк Сергій, активний, напористий Мордик Дмитро – вони такі різні, наші учні. Але їх об’єднує одне – глибоко свідоме почуття патріотизму, розуміння того, що хто ж, якщо не вони. І, не задумуючись, хлопці ринули в жахіття не зовсім зрозумілої гібридної війни.
Вони з грудня 2015 року перебували в зоні АТО. У розмові зі мною Дмитро Мордик розповів, в якому пеклі їм довелося побувати. Стати добровольцем вирішив, ще тоді, коли брав участь у заходах «Національного Альянсу». Згодом зустрів друзів з батальйону «Айдар» і приєднався до них. Були ротації в зону АТО. Дмитро встиг побувати у багатьох небезпечних точках. Це і Авдіївка, і Піски, і Шахта-Бутовська.
Гордо несучи звання захисника Вітчизни, хлопці кожного дня стоять на сторожі нашого мирного сьогодення. Вони ж, ми впевнені, не допустять, щоб ворог і далі рвав на шматки нашу стражденну виплекану калинову рідну Україну.
Безпечечно, що сидячи в окопах, несучи варту на посту, їм згадувались і участь у військово-патріотичні грі «Звитяга», і мудрі слова наставників про найвищі життєві цінності, і гамірні перерви, і зацікавлені погляди першокурсниць. Але це було інше життя. Зараз у них новий відлік і реальність.
На жаль, на їхніх очах гинуть побратими, вони в постійному напруженні від розривів мін і снарядів. Для спогадів у хлопців лише короткі моменти затишшя, коли кожен згадує своє, а ще задушевні розмови з новими друзями.
Як хочеться, щоб наші воїни, і випускники Колківського ВПУ, і всі учасники АТО, швидше повернулися живими і здоровими, щоб Україна відбулася цільною і непоборною в межах своїх історично справедливих кордонів. Для цього потрібно просто вірити, що правда переможе. А наша Батьківщина розквітне, найкраща з найкращих, у пахучому квіті, колосистих полях і щасливих людях.
Галина Кирилівна Садовська, викладач училища